Хуан Луна

Хуан Луна
Народження	25 жовтня 1857(1857-10-25)-1" id="mwBA">[1]  Badocd, Північний Ілокос, Ілокос, Філіппіни
Смерть	7 грудня 1899(1899-12-07)[[d:Track:Q27302]][[d:Track:Q36578]]-2" id="mwCA">[2][[d:Track:Q41705771]][[d:Track:Q2720582]][[d:Track:Q2818964]]-3" id="mwDA">[3] (42 роки)
	Гонконг, Британська імперія[[d:Track:Q27302]][[d:Track:Q36578]]-2" id="mwEA">[2]  (хвороба )
Поховання	San Agustin Churchd
Країна	Філіппіни
Жанр	портретний живописd і історичний живопис
Навчання	Університет Атенео-де-Манілаd, Королівська академія витончених мистецтв Сан-Фернандо і Філіппінська академія торгового флотуd
Діяльність	художник, автобіограф, скульптор
Напрямок	академізм
Твори	Spoliariumd, Chula seriesd, Ecce Homo, The Parisian Lifed і Hymen, oh Hyménée!d
Діти	Andres Luna de San Pedrod
Брати, сестри	Antonio Lunad
Роботи в колекції	Музей Прадо, Національний музей Філіппінd, Lopez Museumd, Biblioteca Museu Víctor Balaguerd, Museu d'Art Jaume Morerad, Ayala Museumd і Museo de Intramurosd
Хуан Луна у Вікісховищі

Хуан Луна де Сан-Педро-і-Новісіо (ісп. Juan Luna de San Pedro y Novicio; 25 жовтня 1857, Бадок ― 7 грудня 1899, Гонконг) ― філіппінський художник, скульптор і політичний активіст Філіппінської революції кінця XIX століття. Він став першим філіппінським митцем, який здобув міжнародне визнання та славу в Європі.

Разом із Хосе Рісалем Луна є однією з найвизначніших постатей руху «ілюстрадо» — освіченої філіппінської еліти, що прагнула реформ і незалежності. Його творчість, виконана у стилі романтизму та реалізму, відзначається драматизмом і динамікою. Найвідоміша робота художника — монументальне полотно «Споліаріум», за яке він отримав золоту медаль на Національній виставці образотворчого мистецтва в Мадриді 1884 року. Серед інших значущих творів — «Кровний договір» та «Битва при Лепанто».

Окрім мистецьких досягнень, Луна відігравав важливу роль у політичному житті своєї країни як дипломатичний агент Першої Філіппінської республіки, намагаючись домогтися визнання незалежності Філіппін. Він був старшим братом генерала Антоніо Луни. Життя художника також було позначене особистою трагедією та гучним судовим процесом у Парижі через вбивство дружини та тещі.

Раннє життя

«Скрипаль», 1876 рік, одна з перших робіт Луни часів студентства, яка збереглася.

Хуан Луна народився 25 жовтня 1857 року в місті Бадок, провінція Північний Ілокос. Він був третьою дитиною в родині Хоакіна Луни де Сан Педро і Посадаса (ісп. Joaquín Luna de San Pedro y Posadas) та Лауреани Новісіо і Анчети (ісп. Laureana Novicio y Ancheta). Усього в родині було семеро дітей. У 1847 році, за десять років до народження Хуана, оскільки прагнула мати більш «аристократичне» прізвище, сім'я Сан Педро перетворилася на родину Луна. Родина його батька займалася великим рибальством і, як кажуть, мала певне корінне походження від племені аета, а його мати походила від землевласників та солдатів. Родина належала до середнього класу, оскільки батько Хуана заробляв досить добре, зокрема працюючи й на іспанську владу. Хоакін працював інспектором з доходів, подорожував країною та контролював продаж деяких товарів, як от тютюну, алкоголю. У 1862 році на Філіппінах відбулася реформа служби доходів і він втратив роботу, що змусило його того ж року перебратися до Маніли, де він відкрив невеличку крамницю.

Хуан Луна здобув початкову та середню освіту в коледжі отців-єзуїтів, при Університеті Атенео-де-Маніла, а згодом, у 1873 році, вступив до Манільської морської школи (сучасна Філіппінська академія торгового флоту), де вивчав лоцманство разом зі своїм братом Мануелем; професія, яка, хоч і престижна, не відповідала їхнім здібностям. У сімнадцять років Хуан і його брат вже плавали Південнокитайським морем, спочатку як учні, а пізніше як лоцмани. Він відвідає Гонконг, Сінгапур, Коломбо та Джакарту. Проте для них обох море було чимось більшим, ніж просто шляхом для кораблів; Мануель чув гармонії у хвилях, а Хуан бачив поєднання світла, тони та кольори. Під час своїх подорожей із братом, юний Хуан бачив малюнки останнього та часто копіював їх, що ймовірно й зародило в ньому любов до живопису.

У 1874 році, після отримання диплома лоцмана третього ступеня, він подається до Університету Атенео-де-Маніла, де під керівництвом Лоренцо Герреро вивчає живопис. Останній також допомагає Луні вступити до Академії малювання та живопису (ісп. Academia de Dibujo y Pintura), де викладав відомий художник Августін Саес (ісп. Agustin Saez). Саес належав до тої категорії викладачів, які вважали, що місцеве населення нездатне до мистецтва, бо їм «бракувало майстерності та знання кольору», тож він постійно сварив Луну за якість робіт, особливо за його «енергійні мазки пензля». Як наслідок, Луна свариться зі своїм вчителем та вимушено покидає навчання. Герреро ж, який бачив реальний талант хлопця, рекомендує Луні продовжити навчання в Європі.

Навчання в Європі та перші успіхи

Лоренцо Гереро

Алехо Вера

На той час існував прямий зв'язок між Філіппінами та Іспанією. Відкриття Суецького каналу в 1869 році, а також пожвавлення експорту зернових культур дозволяли заможним землевласникам відправляти своїх дітей на навчання до Європи. Таку молодь називали ілюстрадо. Власне, батьки Луни теж мали певні заощадження, тож дослухалися порад Лоренца Герреро і відправили своїх синів Хуана та Мануеля до Барселони, де вони почали свій європейський період. Хуан вступив до Королівської академії витончених мистецтв Сан-Фернандо в Мадриді, і через рік отримав єдину академічну нагороду. Незадоволений навчанням, він брав приватні уроки в Алехо Вери, відомого сучасного художника Іспанії. У Хуана склалися теплі стосунки з учителем, який також високо цінував свого учня. Доказом цього було те, що він брав Луну із собою до Риму для виконання певних замовлень.

У 1879 році Луна вирушає з Верою до Риму, де той став професором Іспанської академії. Разом вони відвідують руїни стародавнього міста Помпеї. Юний митець зупинився на вулиці Віа Маргутта, де живе у Маріано та Хуана Белліуре, братів, які на той час вже були відомими іспанськими художниками та «пенсіонерами» Іспанської академії мистецтв. Тут же Луна знайомиться з провідними роботами доби Відродження. У жовтні того ж року він напише Хосе Рісалю, де жалітиметься на своє навчання у Сан-Фернандо:

Ми вступали [до університету] з несміливістю, і чому б це заперечувати, без особливого страху, але побачивши тут роботи студентів Академії, ми втратили свій страх. З іншого боку, ми були дуже розчаровані, бо хотіли б мати в однокласниках людей, які мають більше характеру, ніж ті, хто зараз навчається в школі, бо вони б служили для нас стимулом.

[тут іде перечислення викладачів]

Усі вони дуже хороші професори, але ви можете бути впевнені, що те, що ви можете вивчати там [в Манілі] під керівництвом Августина Саеса, буде точно таким самим, як і те, чого навчають тут, ні більше, ні менше. З тією різницею, що там ви малюєте набагато комфортніше, ніж ми тут, бо там у вашому розпорядженні вся зала, тоді як тут ми ледве можемо знайти поганий куточок, часто оповитий темрявою, і нам доводиться витягувати шиї, щоб побачити модель, яка, між іншим, майже завжди досить бідна, хоча й дуже підходить для вивчення відхилень людської форми… Тим часом не втрачайте мужності та дотримуйтесь порад нашого дорогого професора Августина Саеса, і таким чином ви значно просунетеся в такому складному предметі, як живопис.

«Смерть Клеопатри», 1881 рік.

Луна починає підготовку своїх робіт для Національної виставки образотворчого мистецтва у Мадриді, яка мала відбутися у 1881 році. Ймовірно, що його на це надихнула минула виставка 1878 року, або вплив свого вчителя, який став призером тої ж самої виставки 1867 року. У 1881 році його картина «Смерть Клеопатри» принесла йому срібну медаль і посіла друге місце. Зростання репутації Луни як художника призвела до отримання ним пенсійної стипендії у розмірі 600 песо на рік від Аюнтам'єто Маніли. Умовою було те, що він мав створити картину, яка б відображала суть історії Філіппін, і яка згодом ставала б власністю Аюнтам'єто.

Як прапороносець мистецького товариства, Луна був присутній на похороні Гарібальді, який приплив до Маніли в 1852 році як капітан перуанського судна, зафрахтованого американськими торговцями. Згідно з сучасним анекдотом, «Луна тримався за свій прапор, спокійний і незворушний, тоді як решта процесії в паніці розбіглася, коли бунтівники спробували зірвати похоронний марш». У 1883 році помирає його брат Мануель.

На виставці образотворчих мистецтв 1884 року він брав участь з іншою картиною того ж жанру: «Споліарій», також написаною в Римі, де вона вже була виставлена разом з роботами інших іспанських художників у «Палаццо делле Еспозіціоне» у березні того ж року. Це олійна картина монументальних розмірів, над якою Луна працював з липня 1883 року, черпаючи натхнення — як зазначалося в тексті каталогу — з опису зловісних склепінь амфітеатру, який дав історик та романіст Луї Шарль Дезобрі, опублікованій у 1835 році:

Там я побачив жахливу сцену — похмуру процесію мертвих або вмираючих гладіаторів, яких циркові служники тягнули за собою гаками, і які походжали, богохульствуючи та проклинаючи всіх богів пекла. Тим часом на невеликих сходах навпроти того місця, де я стояв, зібрався натовп зненацька: римлянка, розпусний юнак і всі покидьки варварського народу, серед яких були й ті, хто, судячи з їхніх виразів обличчя, належав до секти Назарянина. Поступово мої очі звикли до такої темряви, і я побачив, мовчки серед переплетених і паруючих трупів чоловіків, жінок і диких звірів, побожну молоду жінку, що сиділа.

«Споліарій», 1884. Полотно, олія, 425 x 775 см, Маніла

«Споліярій», що висить у центральному залі Загальної виставки образотворчих мистецтв Мадрида 1884 року. Альбуміновий відбиток невідомого автора, Мадрид

Центральна зала Загальної виставки образотворчих мистецтв, відкритої в Мадриді 24 травня 1884 р.

Презентація «Споліяріуму» в Мадриді 1884 року стала джерелом суперечок, але вона отримала схвальні відгуки від консервативної газети «El Siglo Futuro». Анонімний автор, відкидаючи «жахливість, що затьмарює виставку», виділив олійну картину Луни, яку деякі критики критикували за брак «розмаху та трансцендентності», саме з протилежної причини: за те, що вона була не більше і не менше, ніж «матеріальним зображенням повсякденної сцени з римського життя». З усією різкістю її живих і мертвих тіл, автор «El Siglo Futuro», заявив:

Він змалював на одній сторінці всю велич і все варварство Римської імперії та народу, і, не забуваючи про глибокі почуття, які завжди має душа людини, він зобразив і вдихнув життя в боротьбу почуттів, ідей та прагнень, що хвилювали античне суспільство, обравши справді жахливу сцену; але яка, інтерпретована з такою точністю та виражена з такою величчю, краще за будь-яку іншу розкриває жорстоку велич і дурне приниження язичницьких народів. Він подумав про це і зобразив його таким, яким він би був...

Кар'єра в Парижі

Хуан Луна в своїй студії в Парижі.

«Кровний договір».

У 1885 році Хуан Луна переїхав до Парижа, де відкриває власну майстерню на бульварі Араго, 65, неподалік від студії свого друга та співвітчизника Фелікса Ідальго. Цей переїзд ознаменував новий плідний етап у творчості художника.

Виконуючи свої зобов'язання перед міською радою Маніли (Аюнтам'єнто), яка надала йому стипендію, у 1886 році Луна завершує історичне полотно «Кровний договір» (ісп. El pacto de sangre). Картина зображує ритуал сандуго — угоду про дружбу між дату Сікатуною, правителем острова Бохоль, та іспанським конкістадором Мігелем Лопесом де Легаспі. Ця робота, разом із повнорозмірним портретом Легаспі, була надіслана до Маніли як звіт за отримане фінансування.

«Битва при Лепанто».

Попри значний успіх «Споліаріуму» в Мадриді, Луна вважав, що йому несправедливо відмовили у вищій нагороді — почесній медалі — через расові упередження щодо нього як вихідця з колонії. Намагаючись компенсувати таке рішення, іспанський король Альфонсо XII особисто замовив художнику полотно «Битва при Лепанто» (ісп. La batalla de Lepanto) для зали Сенату Іспанії. Картина мала бути розміщена поруч із шедевром Франсіско Прадільї «Здача Гранади». Урочисте відкриття твору відбулося у 1887 році в присутності королеви-регента Марії Крістіни. За цю роботу Луна отримав срібну медаль на виставці в Барселоні 1888 року.

«Знедолені»

Поступово стиль художника почав змінюватися. Якщо спочатку він здобув славу завдяки монументальним історичним полотнам у класичному греко-римському стилі, то перебування в Парижі підштовхнуло його до переосмислення мистецтва. Луна розчаровується академізмом і звертається до реалізму, прагнучи зображати сучасні йому соціальні проблеми. На це вплинуло, зокрема, захоплення працями сучасних економістів та соціалістів (у листі до Хосе Рісаля він відкрито визнавав свої симпатії до соціалізму):

[...] оскільки ви знаєте, як я торгую своїми картинами, як картоплею на ринку. Своїй картині поховання я дав назву «Знедолені», і, як ви побачите [бачили?], я зараз зайнятий людьми злиденними та знедоленими. Яку книгу ви б порадили мені прочитати, щоб надихнути мене в цьому плані? Когось, хто писав проти такого голого матеріалізму та такої ганебної експлуатації бідних, а також війни багатих проти знедолених! Я шукаю сюжет, гідний того, щоб його розвинули у восьмиметрове полотно. Зараз я читаю «Сучасний соціалізм» Е. де Лавела, в якій він узагальнив теорії Карла Маркса, Ласаля тощо, католицького соціалізму, консервативного, євангельського тощо. Книга мене дуже цікавить, але я хотів би книгу, яка б висвітлювала страждання сучасного суспільства, свого роду Божественну комедію, Данте, який би ходив майстернями, де ледве дихаєш, і де чоловіки, маленькі діти та жінки живуть у найжахливіших умовах, які тільки можна уявити. Любий друже, я сам ходив подивитися на чавуноливарний завод. Я провів там п'ять годин, і повірте мені, якою б жорстокою не була людина, видовище, яке я там бачив, справило на мене найглибше враження. Попри все те зло, яке чинять там ченці, наші земляки щасливіші порівняно з цими стражданнями та смертю.

«Паризьке життя».

Яскравим прикладом цього періоду є картина «Знедолені» (фр. Les Ignorés), яка зображує скромну похоронну процесію простого робітника взимку. Завдяки цій та іншим роботам (зокрема «Ганчірник», фр. Le Chiffonnier), Луна приєднався до прогресивного Національного товариства витончених мистецтв (фр. Société Nationale des Beaux-Arts), яке позиціювало себе в опозиції до консервативного мистецтва.

До паризького періоду також належить відома картина «Паризьке життя» (1892), де на задньому плані художник зобразив себе разом із Хосе Рісалем та Арістоном Баутістою, які розмовляють у кафе на задньому фоні. У 1890-х роках він також працював над серією «Люди і королі» (фр. Peuple et Rois), присвяченою подіям Французької революції, яку він планував представити на Всесвітній виставці в Чикаго.

Особисте життя та трагедія

Хосе Рісаль (стоїть перший зліва) та Марія де ла Пас Пардо де Тавера (стоїть друга зліва) та їхні друзі.

8 грудня 1886 року Хуан Луна одружився з Марією де ла Пас Пардо де Тавера, сестрою його друзів Фелікса та Тринідада Пардо де Тавера. Після весілля пара відвідала Венецію та Рим, зрештою осівши в Парижі. У подружжя народилося двоє дітей: син Андрес (якого називали Лулінг) та донька Марія де ла Пас (на прізвисько Бібі), яка померла у віці трьох років.

Сімейне життя художника затьмарили ревнощі. Луна часто звинувачував дружину в романі з певним мосьє Дюссаком. Кульмінацією конфлікту стало 22 вересня 1892 року. Перебуваючи у стані люті, Луна намагався увірватися до кімнати, де ховалася дружина. Він почав стріляти у дверний замок, але кулі пройшли наскрізь, вбивши його дружину Марію та тещу, яка перебувала з нею. Його шурин Фелікс також отримав поранення. Художника заарештували, звинувативши у вбивстві.

Судовий процес відбувся в Парижі 8 лютого 1893 року. Французький суд виправдав Луну, кваліфікувавши його дії як «злочин на ґрунті пристрасті» (злочин у стані афекту). Тодішнє неписане право часто поблажливо ставилося до чоловіків у справах про подружню зраду. Художника зобов'язали виплатити родині Пардо де Тавера символічну компенсацію в розмірі одного франка за завдані збитки, а також покрити судові та поштові витрати. Через п'ять днів після виправдання Луна разом із сином Андресом та братом Антоніо переїхав до Мадрида.

Повернення на Філіппіни та революційна діяльність

Антоніо та Хуан Луна.

У 1894 році Луна після 17 років відсутності повертається на Філіппіни разом із сином. На початку 1896 року він відвідує Японію, але повертається до Маніли якраз у розпал Філіппінської революції.

16 вересня 1896 року іспанська влада заарештовує Хуана та його брата Антоніо за підозрою у зв'язках із повстанським рухом «Катіпунан». Попри ув'язнення, Луна продовжував малювати. 27 травня 1897 року, до дня народження короля Альфонсо XIII, його помилували. Після звільнення художник у липні того ж року виїхав до Іспанії.

У 1898 році Виконавча рада Філіппінського революційного уряду призначила Луну членом дипломатичної делегації в Парижі. Його завданням було домогтися міжнародного визнання Філіппінської республіки під час підписання Паризького мирного договору, що завершив іспансько-американську війну. Пізніше він увійшов до складу делегації у Вашингтоні, намагаючись відстояти незалежність своєї країни перед урядом США.

Смерть і спадщина

Дізнавшись про трагічну загибель свого брата, генерала Антоніо Луни, якого вбили соратники-революціонери, Хуан вирішує повернутися додому. Однак він не встигає дістатися батьківщини. 7 грудня 1899 року Хуан Луна помер унаслідок серцевого нападу в Гонконзі.

Спочатку художника поховали в Гонконзі. У 1920 році його останки ексгумували та перевезли до будинку його сина Андреса в Манілі. Остаточно прах художника знайшов спочинок у 1953 році в крипті церкви Сан-Агустін в Інтрамуросі.

Вже посмертно, у 1904 році, Луна був відзначений на Всесвітній виставці в Сент-Луїсі (США), де його остання велика робота «Люди і королі» отримала високе визнання. На жаль, частина його мистецької спадщини була втрачена — деякі картини згоріли під час битви за Манілу в роки Другої світової війни.

Вшанування

• У телесеріалі 1996 року «Баяні» та фільмі 2015 року «Генерал Луна» його зіграв Аллан Пол.
• У телесеріалі 2014 року «Ілюстрадо» його зіграв Браян Бенедикт.
• Одна з центральних вулиць Маніли носить ім'я Хуана Луни.
• У 1978 році його будинок в місті Бадок перетворили на музей його життя.
• У 2023 році в Манілі вперше показали його роботу «Гіменей, о Гіменея!», яка перебувала в Іспанії, і яку лишу в 2014 році вдалося повернути на Філіппіни.

Інші роботи

• 
  Хуан Луна, Автопортрет
• 
  Іспанія та Філіппіни
• 
  Біскайське узбережжя
• 
  Чула
• 
  Пікнік у Нормандії
• 
  Ідилія
• 
  Нена і Тініта
• 
  На балконі (1884)
• 
  Незгода (1895)
• 
  Портрет Хосе Рісаля
• 
  Вулична квіткарка

Галерея

• 
  Історичний пам'ятник Хуана Луни в Інтрамуросі
• 
  Пам'ятник Хуану Луні поблизу Інтрамуроса
• 
  Монумент Хуана Луни в місті Бадок.

Примітки

_2-0" id="mwAkk">1 [[:Німецька_національна_бібліотека|Deutsche_Nationalbibliothek]]_[http://d-nb.info/gnd/118919784/_Record_#118919784]_//_[[:Gemeinsame_Normdatei|Gemeinsame_Normdatei]]_—_2012—2016.[[d:Track:Q27302]][[d:Track:Q36578]]