Вітебськ
| місто Вітебськ | |
|---|---|
 | |
| Основні дані | |
| Транслітерація назви | Viciebsk  |
| 55°11′00″ пн. ш. 30°10′00″ сх. д. / 55.18333° пн. ш. 30.16667° сх. д.G O | |
| Країна |  Білорусь |
| Область | Вітебська область |
| Засновано | 974 |
| Перша згадка | 974 |
| Магдебурзьке право | 1597, 1644 |
| Поділ | 3 райони |
| Населення | 364 800 (на 1 січня 2020[1] |
| Площа | 124,5 км² |
| Часовий пояс | час у Білорусі |
| Поштовий індекс | 210xxx |
| Телефонний код | +375-212 |
| Висота | 164 м |
| Водний об'єкт | Західна Двіна |
| Етнікон | Вітебчанін, вітебчанка |
| Міста-побратими | Резекне, Харбін, Франкфурт-на-Одері (1991) |
| Транспорт, відстані | |
| Найближча залізнична станція | Вітебськ |
До Мінська | |
| - фізична | 220 км |
| Місцева влада | |
| Адреса | м. Вітебськ, вул Леніна, 32 |
| Вебсторінка | vitebsk.gov.by |
| Голова ради | Орлов Микола Валерійович |
  Вітебськ | |
 Вітебськ Вітебськ (Вітебська область) | |
 | |
 | |
 Вітебськ у Вікісховищі |
Ві́тебськ (біл. Ві́цебск, Viciebsk, рос. Витебск) — місто у Білорусі, адміністративний центр Вітебської області, порт на річці Західна Двіна при впаданні в неї річки Вітьба. Населення (тисяч мешканців): 1987 — 347; 2004 — 353,3.
Вітебськ (літописний Відбеск, Відебськ, Вітьбеськ, Вітепеск) засновано в 974 (є версії — у 947 та 914[12]). Свою назву отримав від річки Вітьби, на якій його й закладено. Оборонне місто кривичів.
1021 року місто приєднано до Полоцького князівства. З 1101 — столиця удільного Вітебського князівства.
З 1320 року в кордонах Литви, користується певною самостійністю.
1597 року надано магдебурзьке право.
У 1654 під час Хмельниччини місцеве населення масово підтримувало козаків, через що місцевий шляхтич Костянтин Поклонський погрожував населенню, «что головы отсечены будут, которые до войска казацкого приставать будути», тому, не бажаючи терпіти грабунків від московських, кримських та польських військ, населення міста висловило бажання приєднатися до Гетьманщини, так відповівши емісару Поклонського:
Мы хочемъ пана гетмана себѣ за полковника имѣти, нежели на всяко время умирати отъ наѣзду татарского и московского[13].
З 1772 року під владою Росії як центр Вітебської губернії.
У 1919—1991 роках у складі Білоруської РСР. Влітку і восени 1941 року в окупованому Вітебську німецько-нацистські загарбники та їхні посібники-поліцаї знищили в'язнів Вітебського гетто — до 20 000 осіб: старих, жінок, дітей. Основним місцем розстрілів став Туловський яр.
Пам'ятки: Благовіщенська церква (XII століття), ратуша (середина XVI століття) та ін.
У місті розвинуті машинобудування, електронна, хімічна, деревообробна промисловість.
У місті діють трамвайні, тролейбусні і автобусні маршрути. Діє річковий транспорт. Вітебський трамвай був уведений в експлуатацію 1898 року, на рік раніше, ніж у Москві і на 9 років раніше, ніж у Санкт-Петербурзі і через 7 років після київського трамвая.
Вітебськ — залізничний вузол.
Вітебськ проводить музичний фестиваль «Слов'янський базар».
Працюють 2 театри:
та кілька музеїв:
У місті діє 4 вищі навчальні заклади, серед яких:
- Вітебський державний університет імені П. М. Машерова;
- Вітебський державний технологічний університет;
- Вітебська державна академія ветеринарної медицини;
- Вітебський державний ордена Дружби народів медичний університет.
Філармонія
Палац творчості дітей та молоді
Художня школа
У місті розташовані релігійні архітектурні будівлі: Собор Святої Варвари, Успенський собор, Покровський собор, Благовіщенська церква, Троїцький Марків монастир, Свято-Духів монастир, Воскресенська церква.
Собор Святої Варвари
Троїцький Марків монастир
Успенський собор
Покровський собор
Успенський собор
У Вітебську народилися
- Агрест Євген Романович (нар. 1966) — шведський шахіст.
- Алфьоров Жорес Іванович (нар. 1930) — радянський та російський фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики 2000 року.
- Баталов Григорій Михайлович (1915—1988) — Герой Радянського Союзу.
- Васильков Микола Корнилович (1902—1973) — радянський військовик, генерал-лейтенант артилерії.
- Демидов Василь Олександрович (1921—1989) — Герой Радянського Союзу.
- Закржевський Анатолій Йосипович (1933—1987) — радянський волейболіст, почесний майстер спорту, кандидат технічних наук.
- Карач Ольга Євгенівна (нар. 1979) — журналістка, суспільний діяч.
- Кухто Микола Кузьмич — (1919—2006) — конструктор газотурбінних двигунів, лауреат Державної премії СРСР.
- Лагін Лазар Йосипович (1903—1979) — радянський письменник, журналіст та поет.
- Рабухін Олександр Юхимович (1899—1979) — український і російський фтизіатр.
- Рижі Микола Киріакович (1896—1972) — радянський військовик, генерал-полковник артилерії (1958).
- Смердов Андрій Андрійович (нар. 1936) — український учений у галузі електротехніки.
- Шагал Марк (1887—1985) — художник.
- Владислав Яковіцький (1885—1940) — польський медик, акушер-гінеколог, професор
- Кібардіна Валентина Тихонівна (1907—1988) — радянська актриса театру і кіно
- Юрєнєв Ростислав Миколайович (1912—2002) — радянський компартійний, пізніше російський кінокритик, кінознавець, педагог.
- Фрадкін Марк Григорович (1914—1990) — радянський, російський композитор.
- Неведомський Леонід Віталійович (1939—2018) — радянський і російський актор театру і кіно.
- Єрьоменко Микола Миколайович (1949—2001) — радянський, російський актор і кінорежисер
- Географический энциклопедический словарь. — 2-е издание. — М., 1989. — С. 106.
- УСЕ Універсальний словник-енциклопедія. — 4-е видання. — 2006. — С. 251.
- Любезный мне город Витебск… Мемуары и документы. Конец XVIII — начало XIX в. / Вступ. ст., науч., коммент., сост., публ. В. А. Шишанова. Мн.: Асобны Дах, 2005. 40 с.
- Шишанов В. А. Витебский музей современного искусства история создания и коллекции. 1918–1941. — Минск: Медисонт, 2007. — 144 с.
- Шишанов В. Основание Витебска: ещё одна версия // Витебский курьер. 1998. № 33. 5 мая. С.1. Текст на сайте https://web.archive.org/web/20190817071015/http://oli-art.com/
- Шишанов В. 974, 947 или 914? // Витебский проспект, 10 ноября 2005, № 45, с. 3 .
- Изобразительное искусство Витебска 1918–1923 гг. в местной периодической печати: библиограф. указ. и тексты публ. / сост. В. А. Шишанов. — Минск: Медисонт,2010. — 264 с.
